Рекомендую

"Століття Якова" Володимира Лиса, як на мене, належить до тих книг, які вивертають душу навиворіт. Принаймні я не знаю людей, котрих вона б залишила байдужими. За десятибальною шкалою - це стовідсоткові 10 балів! Прочитавши її, вкотре розумієш, як все - таки мало залежить від нас в цьому житті і як багато! Майже всі події  відбуваються в невеликому волинському селі. В цьому романі є все: і кохання, і трагедія, і війна... І є щось таке, що примушує відчувати разом з героями, переживати за них і з ними. Щиро раджу читати цю книгу на вихідних, бо відірватися від процесу  не можливо... 

(Фільм за цим твором  розчарував, а книгу я б прочитала ще раз) 

Читайте...

Рекомендую

Після прочитання детективу Поліни Кулакової "Дівчина, яку ми вбили" в  мене залишився якийсь дивний післясмак: з одного боку я була заскочена фіналом історії, з іншого - розчарована. Надто жорстоко. Але то  моя думка, суб'єктивна. Книга про помилки, яких припускаються підлітки,  і  про те, що за все в нашому житті доводиться колись платити. Видавництво заявляє про цей твір як про психологічний трилер і тут не заперечиш, але мені бракнуло інтриги і психологізму. Головний герой не впорався з докорами совісті і через це вдався до злочину, а потім ще й сам себе покарав. Після прочитання відчуття - наче тобі щось недодали...

Рекомендую

Кейт Аткінсон. "Життя після життя". Мене якесь сум'яття переповнювало весь час, поки читала цю книгу. Щиро було жаль, що не може так бути, як в цій книзі, в житті: не можна виправити всіх помилок, не можна врахувати всіх дрібниць... Життя  заново не прожити. Чи хотілось би?  Важко сказати. Дочитала і сиджу, аналізую, що би було, якби чогось там не трапилось, з кимось би не зустрілась, чогось би не зробила і т. д. І розумію, що дурнею займаюся. Все добре, як є. "В житті головне не становлення... В житті головне - буття", - сказала головна героїня. Найбільше, що сподобалось, - головна героїня Урсула. Врівноважена, розумна, начитана. Ніби нічого в ній особливого, але є якась, я би сказала, нормальність, яка приваблює. З такими людьми, як вона, затишно. Таких людей завжди бракує всюди: і в книжках, і в житті.
Найбільше, що вразило, - війна. Не теперішня. Друга світова. Описи настілки реалістичні, що іноді аж серце щеміло...
Щоб я була в захваті - то ні, але однозначно задуматися ця книга мене примусила.

Рекомендую

                                                                                                                                                                              Процес читання цієї книжки я би назвала "Постійно - спокійно - страшно". На перший погляд, звучить абсурдно, але той, хто почне читати, зрозуміє і погодиться... Ще з першого рядка зрозуміє, що буде важко і страшно, але зупинитися не зможе...

Книга ця не відпускає мене вже другий день. Думка, яка з'явилася після того, як перегорнула останню сторінку, не "перестає" думатися: як все - таки мало ми знаємо (або хочемо знати!!!) одне про одного!!!! Як все - таки важливо говорити іншим про свої бажання і почуття!!!! І яким абсурдним є такий класичний і глибокий, на перший погляд, вислів: "Ми продовжуємося в дітях". Діти - це діти, а батьки - це батьки!! В кожного свій шлях, свої цілі і вершини, які можна взяти, а можна і не змогти взяти. Любов перетворюється на фанатизм, коли стає токсичною для інших. Саме любов, коли її забагато, стає причиною дисгармонії в житті. Головна героїня роману Селесте Інг "Несказане" Лідія Лі гармонію відновила, але якою ціною!..