Translate

середа, 9 серпня 2017 р.

Рекомендую 

Зазвичай коли читаєш книгу, вирішуєш для себе якісь питання, дещо міняється світогляд, щось стає зрозумілим, а щось  навпаки - набуває таємничості... Я сьогодні дочитала роман "Графиня" Володимира Лиса. Нарешті. Близько двох годин була просто ошелешена! Це ще треба вміти закрутити!!!!!!! Спочатку розповідь ведеться від імені вчителя малювання із невеличкого містечка Великий Луг Платона Васильовича Лемещука, який хоч і був закоханий у свою талановиту ученицю Любу Смажук, все ж  таки не міг собі відмовити ні в якому  людському задоволенні, хоч і страждав від нерозгаданих таємниць і нерозділених почуттів...
 Потім розповідь повів аспірант - історик, який теж був (я так зрозуміла), закоханий у Любу і виконував усі її забаганки, навіть інсценував події 1526 і 1762 років, коли щоночі у Густому Лузі знаходили вбитих собак...
До чого було введено розповідь слідчого, який розслідував всю цю справу я так і не зрозуміла, бо його роль у романі, як шматок відірваної газети - і читав би далі, та ніщо.
 Найцікавішою, вочевидь, мала би бути розповідь самої Люби, яка чомусь хотіла уособлювати польську графиню Венцеславу Ловигу, але як на мене, стала уособленням надзвичайного таланту і надзвичайної легковажності. Роман закінчується божевіллям Люби, яку старий учитель забрав з лікарні і взявся доглядати як свою дружину.
Я сумую, бо все у романі так непросто  складалося, що аж заважало милуватися мовою самого письменника, а вона  - прекрасна, і читати загалом легко... Хоча на питання "Для чого все це?", яке я сама собі поставила, я так і не змогла відповісти.

Немає коментарів:

Дописати коментар