Думки вголос

Я ненавиджу повні очі сліз,
Хоч сльози ці і виправдані часто.
І не терплю в людині песимізм,
Хоча й самій бува частенько страшно.

На жаль, мене не вчили плазувати,
А зараз пізно вчитися, мабуть.
Так складно те, що думаш, казати,
 А ще складніш самим собою буть.

Що буде завтра - знати не судилось, 
Та ще раз правду вголос прокажи.
Не повернуть того, що вже змінилось,
Де ж взять нам сили душу зберегти?